Медичний центр “Астраміа”

“Італійський синдром” відіб’ється на дітях заробітчан

admin — Fri, 30 Nov 2018 11:09:42 +0000

Новий термін для означення певного ряду хвороб – італійський синдром – з’явився у психіатрів останніми роками. Від нього страждають ті, хто побував на заробітках за кордоном. Найбільше таких хворих, за статистикою, у західних областях України – Франківщині, Львівщині та Тернопіллі. – Психічні проблеми заробітчан мало відрізняються від тих, які є у тернополян, котрі ніколи не працювали за кордоном. Проблеми у всіх стандартні, – переконаний лікар-психотерапевт амбулаторії ТОВ “Астра-Міа” Володимир Пришляк. – Від’їзд за кордон не є чимось специфічним. Просто від’їзд – ніби провокатор проблем у концентрованому вигляді.

Від гамування емоцій страждає тіло

Лікарі виділяють кілька груп психічних захворювань, які може спричинити заробітчанство. Найперше – це соматоформні, тобто тілесні розлади, спричинені психічними переживаннями. Вони притаманні людям, які переживають все в собі, і зрештою це впливає на внутрішні органи.

– У них спостерігається посилене серцебиття, а також болі в шлунку, – каже лікар. – Тут треба лікувати психіку. Буває, що пацієнт ходить по різних лікарях, бо має проблеми зі здоров’ям, але причин їхнього виникнення медики не знаходять. Це і є соматоформний розлад.

Часто подібне буває і в заробітчан, адже вони працюють в умовах, де мусять переживати все в собі і не показувати емоцій. Там, за кордоном, у них немає співрозмовників. Натомість є певна відірваність від світу. Вони гамують у собі приниження, почуття вини, злість.

На заробітках виникає почуття непотрібності

Друга група психічних захворювань – розлади та депресія. Псується настрій, з’являється небажання спілкуватися, відсутня радість, порушується апетит, сон та сексуальний потяг.

– Тут також грає роль розлука з близькими та рідними. На заробітках у наших краян виникає відчуття непотрібності, – пояснює Володимир Пришляк. – Заробляти гроші за кордон часто їдуть люди з вищою освітою. Але там ставлення до них не таке, як би вони хотіли. Загострюється почуття ностальгії за домом, за батьківщиною. У наших співвітчизників там немає підтримки, вони не мають із ким поділитися думками та хвилюваннями. Усвідомлюють вони й те, що тут за них хвилюються. Тому, коли телефонують додому, намагаються не розповідати, як у них справи насправді. Запевняють, що все добре. Але краще виговоритись, аби полегшало.

Депресія може бути психологічною, спричиненою кризою адаптації. Якщо людина сильна, вона поступово минає. Неприємні почуття і відчуття вини притупляються, якщо з головою зануритись в роботу.

– Депресія часто супроводжується почуттям вини. А у тих, хто має схильність до цього, виникає біологічна депресія. Вона з’являється на порожньому ґрунті і загострюється, коли людина потрапляє в нові для неї умови, – каже психотерапевт.

До третьої групи захворювань належать важчі розлади – маячення, манія переслідування з галюцинаціями. До таких відхилень має бути схильність, кажуть лікарі. Чинниками для них може бути попадання у “чужий” світ. Найбільше страждають внутрішньо чутливі люди. У них переживання загострюються.

– Адаптація до будь-якої зміни погано позначається на таких людях, – пояснює лікар. – Переїзд в іншу країну – важка психотравма. Подібне людина відчуває, коли розлучається зі своєю “половинкою”, втрачає роботу чи когось із близьких. Слабші люди не здатні це пережити. Але тут важко вгадати, хто більш стійкий. Було багато випадків, коли активна і не схильна до депресій людина за кордоном мала із цим проблеми.

У дітей – комплекс покинутості

Італійський синдром, каже пан Пришляк, стосується і соціальних наслідків для дітей заробітчан, які зараз важко передбачити. Психологічно така дитина має комплекс покинутості, навіть якщо живе із бабусею та дідусем. Особливо – від трьох до п’яти років. У що це переросте, коли покоління покинутих дітей підросте, Володимир Пришляк прогнозувати не береться.

Четверта група захворювань – тривожні розлади. Тоді людина за все переживає, постійно перебуває в напрузі, не може відпочити.

– Такі люди не можуть розслабитись, навіть коли приїздять додому, – каже пан Пришляк. – Постійно думають про те, що вони залишили у тій країні, де були на заробітках. А коли за кордоном – постійно хвилюються за ситуацію вдома. Буває, приводять лікуватися родичів, бо хвилюються за їхнє здоров’я. Але не розуміють, що лікуватися треба їм самим. Такі пацієнти часто страждають від розладів сну, тремтіння, паніки. Їм необхідне і психотерапевтичне, і медикаментозне лікування.

(“RIA плюс”, 01.11.2007 р.)

Голки допоможуть кинути курити

admin — Fri, 30 Nov 2018 11:09:00 +0000

Метод голковколювання може допомогти кинути палити. Але при цьому його варто поєднати з іншими методами. А найважливіше – мати бажання, переконують лікарі.

Тернополянка пані Ірина почула оголошення по радіо про те, що лікар-голкорефлексотерапевт позбавляє від нікотинової залежності, і вирішила, що саме це допоможе її синові кинути палити. Олексій мав цю погану звичку уже більше 15-ти років. Жінка зателефонувала і домовилася про сеанси голкотерапії. Лікар попросив пані Ірину, аби її син перед прийомом 18 днів не курив.

– Лікар поставив мені голки у вухо, але після сеансу потяг до куріння не зник, – розповів Олексій.

Лікар порадив не курити іще місяць, а потім знову прийти на сеанс. Але хлопець так і не повернувся.

– Якщо я місяць не куритиму, то й сам кину, без голок, — обурювався Олексій. Прокоментувати цей випадок ми попросили у лікаря спеціалізованої амбулаторії “Astra MIA”. Голкорефлексотерапевт Іван Пришляк пояснив: те, чи кине людина палити, залежить від багатьох чинників.

Аби позбавити курця нікотинового голоду, потрібно, щоб він не курив перед сеансом хоча б 18 годин. Тоді ставлять голки за методикою Нож’є у точки на вусі, які, посилають імпульси в центральну нервову систему. При цьому притуплюється відчуття нікотинового голоду, розповів лікар.

– Голкотерапію можна поєднувати із методикою, за якою тренують американських космонавтів, – продовжує Іван Пришляк. – У той день, коли кидаєш палити, потрібно пити багато рідини малими ковтками. Ковтальний рефлекс перебиває потяг до куріння. А можна просто смоктати цукерку чи гризти палички.

Втім, залежність від сигарет є не фізичною, а швидше психологічною. Адже від куріння не отримуєш такої “ейфорії”, як від наркотиків чи алкоголю, стверджує лікар. Аби позбавити людину залежності від нікотину, важливо поєднати голкотерапію з психотерапією.

– Насамперед треба з’ясувати, чому людина прийшла на прийом, – каже лікар. – Адже від цього й залежить успішність лікування. Якщо курець вирішив зберегти здоров’я, потрібно активно підтримати у ньому це бажання. Наприклад, продемонструвати, які хвороби викликає нікотин. Якщо людина має фінансові проблеми – то показати, як можна використати зекономлені на цигарках гроші.

У випадку з Олексієм хорошого результату чекати було важко, адже не він сам вирішив позбутися залежності від нікотину, а мама хотіла йому допомогти, прокоментував Іван Пришляк.

– Та й до лікування хлопець ставився скептично, без особливого бажання, – зауважує фахівець. – Швидше він хотів виправдатися перед мамою – що мовляв, робить щось, аби позбутися звички. Але якщо людина сама не вірить, то й важко чекати якогось дива. Адже “чудесні” результати без “чудесних” зусиль трапляються рідко.

(“RIA плюс”16.06.2004 р.)

Як боротися із синдромом відпустки

admin — Fri, 30 Nov 2018 11:07:19 +0000

Щоб адаптуватися після повернення з відпустки, потрібен певний час. І чим більше позитивних речей в цей час відбувається, тим швидше людина “втягується” в роботу.

Напевне, немає жодної людини, яка не чекає літньої відпустки. Бо ж потрібно і відпочити від роботи, і набратися нових вражень, і оздоровитись. А ніщо так не покращує здоров’я, переконані лікарі, як море, гори, сонце і хорший настрій. Тому коли усе це закінчується більшість починає непокоїтись.

А особливо на роботі, коли розумово ще відпочиваєш, а оточуючі вже вимагають активних дій і конкретних результатів. Такі хвилювання можуть призвести до стресів, які в свою чергу відображаються на роботі усього організму.

Після відпустки – стрес

Психологи називають таке явище “синдром відпускника” – коли людина після повернення з відпустки одразу ж планує наступну, або й взагалі хоче звільнитися. Адже поширена думка, що людина після приємної відпустки готова з новими силами взятися до роботи – міф.

– Хороший вихід на роботу після відпустки насамперед пов’язаний із тим, наскільки ефективно під час відпустки людина відпочила, – вважає психотерапевт спецамбулаторії “Астра МІА” Володимир Пришляк. – Фактори, які впливають на те, що важко знову розпочати робочий період, можуть бути різні. Скажімо, працівник може просто не любити свою роботу, – таке ж буває. Тоді повернення до неї оцінює як каторгу.

Проблеми при виході з відпустки можуть бути пов’язані і з особистими хвилюваннями чи проблемами, які можуть накладатися на цей період, додає лікар. Тоді робота є додатковим фактором, який аж ніяк не покращує самопочуття, а навпаки, створює зайву проблему як додаток до тих, котрі у цей момент “висять” на голові.

Не перенасичуйте відпустку справами

Буває й так, що за кілька тижнів відпустки людина хоче зайнятися дуже багатьма справами, на які за роботою ніяк не вистачало часу. У таких випадках психологи радять ще до відпустки визначитися, якого саме відпочинку ви хочете і не перенасичувати цих кілька тижнів безліччю справ.

– Не можна весь відпочинок переносити тільки на відпустку, – продовжує Володимир Пришляк. – Відпустка для того і є, аби людина трохи відновилася. Але яка велика вона не була б, втиснути у неї всі варіанти неможливо. У робочому ритмі теж завжди має бути час на відпочинок. Бо якщо робота затягує “з головою” – це, з одного боку добре, бо, можливо, дає певні результати до пори, до часу. З іншого боку, це дуже виснажує…

Часом дискомфорт у перші дні на роботі може бути пов’язаний і з певною фізичною та емоційною ослабленістю після неправильно проведеної відпустки.

– Неправильно проведена відпустка може виснажити ще більше ніж робота, – каже лікар. – Це, знову ж таки, зумовлено різними факторами: стосунками, неправильною організацією свого часу, неповною відірваністю від роботи.

У відпустку – не менш ніж на місяць

А загалом, вважає пан Пришляк, відпустка має бути достатньою за тривалістю – не менше місяця.

– Для людей, які сильно занурені в роботу, треба хоча б кілька днів – до тижня, аби налаштуватися на відпустку. Потім – зо два-три тижні нормального відпочинку. І ще кілька днів для того, щоб згадати про роботу, відновити зв’язки, зосередитись на найближчих завданнях, підготувати себе до робочого ритму життя. Підняти свої робочі папери, переглянути графіки, налаштувати себе на те, що відпочинок закінчився і за тиждень чи менше треба буде знову виходити на роботу.

Однак на два-три тижні, за словами пана Пришляка, від роботи варто ізолюватися повністю. Бажано, щоб це був відрив із повною зміною сфери діяльності. Наприклад, поїздка за кордон, на море, в гори.

– Дехто з психологів радить у відпустці не втрачати повністю робочих контактів, щоб потім повернення до праці не було важким, – зауважує фахівець. – Але, на мою думку, це потрібно хіба що безпосередньо перед поверненням на роботу. А в період активної відпустки таки варто відключити мобільний, відірватися від клієнтів, сказати начальству, що ви будете поза межами досяжності. Повноцінно відпочити неможливо, коли паралельно думати, як докінчити невирішені справи і що робити далі.

На роботу – як на свято

А от повернення до роботи відбувається легше, якщо воно пов’язане з якимись позитивними переживаннями, каже психотерапевт.

– Тому перед виходом на роботу варто згадати про приємні речі, пов’язані з нею – спільні вечірки, співробітників, з якими приємно працювати, – радить лікар. – А в перші дні на роботі чом би й не потішити себе якимись приємними дрібничками – солодощами, фруктами чи навіть влаштувати собі вечірку з нагоди виходу на роботу, щоб перетворити це з буденної події на святкову. Це свого роду рефреймінг – зміна рамок, коли ту ж саму подію поміщають у різний смисловий контекст. Тобто картинка та ж сама, а рамка – інша, і сприймається вона по-іншому.

Різко переходити від повного відпочинку до повної зайнятості на роботі також не варто. Скажімо, якщо відпустка проходила далеко від дому, то повернутися краще за кілька днів до виходу на роботу.

– Не варто робити так, що вчора ще купався на морі, а нині вже вийшов на роботу, – зауважує пан Пришляк. – Адже потрібен певний час, шоб після далекої поїздки знову звикнути до рідного міста, до домашньої обстановки. А ще дуже важливо спланувати свої перші робочі дні так, щоб не потонути при розгрібанні “завалів” і спокійно налаштуватися на подальшу роботу. Не варто й поспішати ухвалювати важливі відповідальні рішення, не встигнувши повністю увійти до суті справи.

(“RIA плюс”, 20.08.2007 р.)

До сезонних депресій більше схильні кремезні люди

admin — Fri, 30 Nov 2018 11:06:21 +0000

Схильність до депресії передається генетично. Але полегшити стан допоможуть сир та солодощі.

Усе навкруги дратує, здається нудним і капризним, наче сама осінь… Колеги на роботі розуміють і підказують: “Це у тебе осіння депресія…”

Звісно, я чула про таку недугу, але як її подолати, щоб почуватися, як завжди, у нормі, – вирішила запитати у психотерапевта, директора лікувального центру “Астра МІА” Івана Пришляка.

– В осінній період, коли природа впадає у сон, ми підсвідомо підлаштовуємося під неї, – пояснює лікар. – Дуже часто внутрішній дискомфорт проявляється й тілесно: стомленість, нудота, пригнічення, що локалізуються у грудях та горлі. Загалом, депресія характеризується погіршенням стану у першій половині дня.

Як розповів Іван Пришляк, депресія розвивається від того, що в організмі не вистачає серотоніну – речовини, яку виробляє мозок. Саме це змушує нас почуватися в осінньо-зимовий та зимово-весняний періоди пригніченими. На жаль, кількість серотоніну в організмі – річ досить індивідуальна, – він або виробляється, або ні. Це передається спадково, а ззовні запаси серотоніну важко поповнити.

До речі, схильність до депресій можна визначити й за конституцією тіла людини.

– Хоча від сезонної недуги страждають усі, але кремезні люди більше схильні що депресії, – продовжує лікар. – Саме у них найчастіше бувають проблеми із підвищеним тиском. Вони є чутливішими, що позначається на загальному фізичному стані.

Депресії можуть проявлятися будь-якими болями, закрепами, може боліти печінка, інші органи. Восени загострюються багато захворювань, що пов’язано і з особливістю характеру людини та тим, що вичерпуються серотонінові запаси організму.

– Зменшення світлового дня восени – одна з основних причин виникнення внутрішнього дискомфорту пояснює Іван Пришляк. – Тому збільшуйте кількість світла у приміщенні, використовуйте теплі сонячні дні і більше гуляйте на свіжому повітрі. Не відмовляйте собі у приємних речах.

До того ж, депресія – це душевна проблема, а тому людина потребує позитивних емоцій, спілкування із добрими людьми, заняття справами, які дають задоволення.

– Не уникайте також фізичної активності – біг, плавання, дискотеки, – додає лікар. – Серотонін важко поповнити. Але ми радимо нашим пацієнтам їсти солодощі, сир та інші молочні продукти, які містять казеїн.

Сьогодні аптеки пропонують чимало антидепресантів, але не всім вони підходять. Справжнім природним антидепресантом є звичайний звіробій, тому можна пити чай із нього. Але цю траву не рекомендують чоловікам, адже звіробій водночас пригнічує й потенцію. Отже, вибір ліків має бути індивідуальним.

– Для людини, яка перебуває в депресії, дуже важлива підтримка, співчуття і взаєморозуміння рідних, – продовжує лікар. – Тому всім домашнім раджу уважно ставитися до потреб близьких, як би важко це не було. Якщо ж депресію переживає ваш колега по роботі, йому теж можна допомогти увагою чи певним заохоченням. Йдеться навіть не про матеріальне. Сьогодні ми скептично ставимося до радянської традиції нагороджувати грамотами найкращих працівників. А це була справжнісінька психотерапія. Людина тоді розуміє, що вона потрібна і її поважають. Це збільшує самооцінку працівника і зменшує ризик виникнення депресії.

(“RIA плюс”, 07.10.2003 р.)

Проколювання вух дитині не зашкодить

admin — Fri, 30 Nov 2018 11:03:36 +0000

Чимало батьків побоюються проколювати вуха дітям. Мовляв, цим можна зіпсувати зір. Однак це лише упередження, стверджує голкотерапевт центру “Астра МІА” Володимир Пришляк.

У мочці вуха є точки, які відповідають за роботу багатьох органів, пояснює він. За однією теорією, вухо — це організм людини у зародку. Та й загалом навіть із вигляду вухо нагадує ембріон.

– Середина мочки вуха відповідає за зір. Це підмітили ще в давнину, — розповідає пан Володимир. — Кажуть, що пірати проколювали собі вухо і завжди носили сережки, щоб був кращий зір. Адже їм потрібно було пильно вдивлятися вдалину і точно цілитись у кораблі, які вони потім грабували. Утім, зараз важко сказати, правда це чи ні.

Однак лікар переконаний, що проколювання вух не зашкодить, якщо його робити із дотриманням санітарних норм. Із цим згодна і голкотерапевт Світлана Гайдук. Вона не радить проколювати хрящі, бо в цих місцях значно більше нервових закінчень й ранки погано гояться. А ще лікар не рекомендує носити важкі сережки. Бо вони стискують тканини мочки вуха.

(“RIA плюс”, 31.05.2006 р.)

Літній час краще сприймають “жайворонки”

admin — Fri, 30 Nov 2018 11:02:52 +0000

Практика щорічного переходу на “зимовий” та “літній” час діє сьогодні більш ніж у 110 країнах світу. Вперше годинну стрілку перевели у Великій Британії в 1908 році. Втім, і донині не кожен легко і швидко адаптовується до “літнього” часу.

Психотерапевт спецамбулаторії “Астра МІА” Володимир Пришляк вважає переведення годинників цілком закономірним явищем, яке співпадає із настанням літа.

– Деякі відділи людського мозку гостро реагують на довжину світлового дня, – пояснює він. – Саме від них залежать основні біоритми, які впливають, зокрема, на сон та бадьорість. Зміна цих біоритмів відбувається щороку і зумовлена зміною освітлення. Водночас відбувається перебудова інших відділів нервової системи, зокрема вегетативної нервової системи, яка відповідає за діяльність внутрішніх органів.

Якщо в людини чутлива нервова система, то вона реагує на будь-які погодні зміни, не кажучи вже про тривалість світлового дня, зазначає пан Пришляк. Окрім цього, зміна освітлення прямо впливає на ті частини нервової системи, які відповідають за емоції.

Відтак перебудова біоритмів відбивається на настрої і, буває, супроводжується загостренням весняної депресії. Це насамперед стосується людей із чутливою нервовою системою, продовжує психотерапевт. “Літній” час краще сприймають “жайворонки”. Тоді як “совам” більш звична довга зимова сплячка.

(“RIA плюс”, 23.03.2007 р.)

Алкоголізм – це сімейна хвороба

admin — Fri, 30 Nov 2018 11:01:36 +0000

Алкоголізм, як важку хронічну хворобу, у більшості випадків важко вилікувати. Вона розвивається на основі регулярного і тривалого вжитку алкоголю і характеризується особливим патологічним станом організму. Зокрема, нестримним потягом до спиртного, зміною ступеня його перенесення і деградацією особистості.

Часто чоловік або жінка, які страждають на алкоголізм, зневажають своїми обов’язками, друзями, сім’єю і дітьми, шукаючи можливості напитися до повного сп’яніння, до безпам’ятства. Фактор залежності затирає в людині її природні, Богом дані атрибути: затьмарює розум і послаблює волю.

Поряд із соматичними наслідками алкоголь викликає і негативні психічні – як в окремої людини, так і породжує процес співзалежності оточуючих її людей, розповів газеті “Номер один” тернопільський лікар психіатр-нарколог вищої категорії, голкорефлексотерапевт, психотерапевт спецамбулаторії “Астра МІА” Іван Пришляк.

Людина стає рабом

Алкоголізм був і залишається актуальною проблемою суспільства, оскільки в людському житті, а особливо нашій культурі, прийнято дотримуватись сформованих традицій, у яких спиртне відіграє немаловажну роль. Однак у подальшому воно породжує проблеми, над якими люди здебільшого не задумуються.

Якщо алкоголь вживати помірно та контрольовано, він дає багато позитиву: загострення емоційного відчуття світу, розслаблення, підсилення творчості. Однак спиртне належить до речовин, які мають транквілізуючу заспокійливу дію, тож до нього дуже швидко виникає звикання.

– Помірні дози перестають впливати на організм людини, тому вона їх потроху збільшує, а це вже призводить до психічної залежності, – каже Іван Васильович. – Людина стає рабом. Без алкоголю вона не почувається у рівновазі. У неї вже є фізична залежність (хвороба). Тому вона змушена постійно або періодично вживати спиртне. Таким чином це вже переростає у проблему.

Коли є залежність, то алкоголь діє не так, як на нормальну людину, а від нього з’являються специфічні прояви алкоголізму, поясноює лікар. По-перше, втрачається кількісний контроль. Людина, яка залежна, не може контрольовано вживати невеликі дози спиртного. А велика доза веде до того, що з’являються такі симптоми алкоголізму, як зміна характеру сп’яніння. Тобто змінюється характер та поведінка людини, вона стає агресивною і може наробити неприємних та несподіваних навіть для себе речей, пов’язаних з агресією, яка направлена на рідних, дітей.

По друге, з’являються “провали” у пам’яті. Власне це передвісники тих глибоких змін, які згодом настають при стадіях пізнішого алкоголізму: слабоумство, деградація…

Як результат, при алкоголізмі люди з різними інтелектуальними даними стають подібними один на одного. Вони біохімічно потребують дози алкоголю, а причини, які їх до цього привели, можуть бути різними.

“Алкогольний стаж” у підлітків

Щороку кількість хворих, які страждають на алкогольну залежність, збільшується.

– Я вважаю, що алкоголізм пов’язаний із соціальними проблемами, бо він виростає на грунті пияцтва, – говорить Іван Васильович. – А пияцтво – це реакція, особливо в нашому суспільстві, на будь-яку невизначеність, напругу: соціальну, сімейну, особисту. Це простий спосіб такого опору і психологічного захисту. І перше, що людина намагається зробити, – це втекти від реальної проблеми за допомогою спиртного.

Наскільки алкоголізм поширений у суспільстві медики орієнтуються за алкогольними психозами. Їх здебільшого неможливо приховати, бо такі випадки виявляють і фіксують у лікарнях. Алкогольний психоз виникає, коли у людини сформований 10-літній стаж алкоголізму.

– Зараз, наприклад, молодь розпиває слабоалкогольні напої у громадських місцях або гуляє містом, попиваючи пиво, – каже лікар. – З одного боку – це дикість та відсутність культури, а з іншого – це привчає молоде покоління до малих доз спиртного. А далі організм звикає і через деякий час з’являються проблеми. Бо раніше у нашій практиці не було алкогольних психозів у людей молодших 30-ти років, а зараз вони є навіть у 20-річних.

Дуже часто це буває через те, що молодь починає вживати спиртне у підлітковому віці. Підґрунтям для цього захворювання є різні фактори ризику. Наприклад спадковість, коли хтось із родичів близьких мав таку проблему. Або ж перенесена черепно-мозкова травма; травма під час пологів. Серед факторів ризику й захворювання, пов’язані з порушеннями функціонування печінки: хвороба Боткіна або вірусний гепатит. Але основний фундамент, на якому будується алкоголізм, – це пияцтво.

– Суспільство все ж повинно регулювати вживання алкоголю, бо через деякий час ми матимемо величезну проблему алкоголізму, – наголошує лікра. – Ми маємо націю, яка спивається. І це спостерігається і по селах, і в містах.

Лікувати потрібно всю сім’ю разом із хворим

Одним із головних факторів, які породжують у людини алкогольну залежність, є її генетична схильність.

– Якщо в сім’ї алкоголізм процвітає поколіннями, то дитина мимоволі відображає поведінку свого батька, діда, – каже Іван Васильович. – З іншого боку, алкоголізм має біологічну основу. Тобто схильність до залежності, яка пов’язана з особливостями побудови людського організму: функціями печінки, нервової системи тощо. І людина спершу втягується без потреби: не може відмовити компанії, їй важко настояти на своєму “я”, не хоче відрізнятися від інших тощо. Відтак побутове пияцтво переростає в алкоголізм – втрачається кількісний контроль.

Разом із тим, алкоголізм найчастіше процвітає у родині через сімейні психологічні проблеми та конфлікти між подружжям, які людина намагається “приглушити” алкоголем. Згодом алкоголізм стає проблемою всієї сім’ї, оскільки хвороба вражає рідних алкоголіка і втягує їх у цю систему.

– У сімей є почуття провини і почуття стиду, тому часто рідні приховують алкоголізм, не визнають його хворобою або ігнорують, – каже лікар. – Хоча є такі родини, які підтримують хворого, а відтак він має мотивацію до одужання. Часто ми працюємо не тільки з хворим, а й із його дружиною і дітьми за спеціальними програмами співзалежності. Бо часто буває, що після лікування хворий повертається у сім’ю іншим, але дружина провокує його на новий зрив. Насправді, жінка не хоче цього, але вона так собі адаптувалась і підсвідомо провокує чоловіка до запоїв. Тому щоб хворий не повернувся у “яму”, з якої тільки вибрався, повинні змінитись його рідні. І ми займаємось із родичами хворого, які до нас приходять. Пропонуємо різні моделі виходу з тієї ситуації та дивимося, яка з них кому підходить.

Підхід до кожного індивідуальний. Загалом лікування триває 2-3 тижні. А у випадках ускладнень курс лікування може тривати впродовж усього року.

Кидати до їжі дорогі таблетки для лікування хворого – це абсурд!

Алкоголізм – це не тільки тілесна проблема, він вражає психіку та дух. Людина певний час чинила неправильно, грішила, порушивши Божі закони чи закони природи. І дійшла до рівня, коли їй обривають можливість так робити і переводять у самознищувану систему. Власне алкоголізм – це система самознищення. Як наслідок, людині тоді потрібно вибирати: пити як п’є або не пити зовсім.

– Алкоголізм не тільки медична проблема, а набагато ширша, – каже Іван Васильович. – Це суспільство звалило на плечі медицини ту проблему. Звичайно, шкідливий вплив алкоголю поражає майже всі органи і на певних стадіях може призвести до смерті. Крім цього, алкоголь – це чинник, який сильно впливає на душевні та психічні розлади. Це у значній мірі також проблема медицини, але людина ще є духовною істотою. І алкоголь найбільше поражає духовний бік та руйнує талант, любов, повагу, взаємовідносини між близькими. Тобто те, що робить людину людиною. Загальновідомо, що алкоголік не визнає себе алкоголіком не тому, що він не розумний, а тому що існують розмиті критерії алкоголізму – хто є алкоголіком та де допустимі норми.

Визнати себе хворим і йти лікуватися соромно. Тому в сім’ях довший час стараються не бачити або ховають цю проблему.

– Крім цього, в нас є багато ілюзій, що алкоголізм можна лікувати чудодійним способом, – зауважує лікар. – На цьому спекулюють багато фірм, пропонуючи якісь дорогі новітні ліки. І люди думають, що без відома хворого можна купити таблетки, кидати їх до борщу і чоловік вилікується. Це абсурд! Алкоголізм – це духовно-душевна проблема. І без активної позиції хворого вилікувати його не можна.

Перший і основний крок – це визнання в собі проблеми і намагання дати собі з нею раду. Людина повинна обрати позицію боротьби з однією частиною самої себе. А для цього потрібно багато мужності та сили. Якщо людина стоїть на позиції опору, вона з алкоголізмом перемагає всіх. Коли ж хворий ставить собі за мету вилікуватись, то є ціла програма очищення душі і тіла різними методами: медикаментозними, немедикаментозними, психотерапевтичними.

– Ми знімаємо алкогольний голод, згладжуємо психічні прояви та мобілізуємо людський дух і силу волі, – пояснює Іван Васильович. – Виводимо з агресії, запоїв тощо. Є зараз такий напрямок духовної психотерапії як агіотерапія, де до лікування хворого підключаються не тільки психотерапевти-лікарі, а й священики. Однак із цих способів лікування немає такого, який би з пацієнта зробив помірковано питущу людину, бо в неї назавжди втрачений кількісний контроль. Але завдяки лікуванню можна добитися ремісії, тобто такого періоду, коли пацієнт не вживає спиртного і добре почувається. Настає така безалкогольна рівновага. Зараз багато наших пацієнтів мають по 10-20 років ремісії. І коли у декого бувають зриви, вони приходять до нас для відновлення рівноваги, після чого знову повертаються до нормального життя та гарно почуваються.

Варто звертатися за допомогою, якщо у людини:
– запої, з яких вона важко виходить;
– стає агресивною і змінюється її характер при вживанні алкоголю;
– вживає алкоголь неконтрольовано;
– має “провали” пам’яті.

(“Номер один”, 24.03.2010 р.)

Найпоширеніші помилки дружин алкоголіків

admin — Fri, 30 Nov 2018 10:56:40 +0000

Від залежності від алкоголю в наші дні страждає немало чоловіків. Їхні жінки, як правило, задають собі питання “що робити?”. Але часто боротьба жінки з чоловіком-алкоголіком не дає бажаного результату. Чому так?

Про найпоширеніші помилки дружин алкоголіків розповідає тернопільський психіатр-нарколог Іван Пришляк.

Залежна вся сім’я

Проблема алкогольного узалежнення шкодить не тільки тілу, а й душі.

– Алкоголізм б’є і по духовному світі, бо руйнує любов, добрі стосунки, сім’ю, кидає під ноги і закопує в землю талант, – каже пан Пришляк. – Це вже є проблемою не лише алкоголіка, а й його оточення.

У такій сім’ї залежною від алкоголю може бути одна людина, але і всі інші – взаємоузалежнені. Так, співузалежненість жінки проявляється в тому, що вона перестає бути сама собою. Її емоції і думки вже залежать від того, прийде чоловік додому п’яним чи тверезим. Вип’є він чи не вип’є, зірветься чи не зірветься.

– Хоча жінка сама йі не п’є, але й не живе своїм життям, своїми інтересами, – пояснює лікар. – Її життя повністю спроектоване на чоловіка і залежить від того, яким він буде.

Така жінка дуже далека від реальності. Вона має ілюзію, що чоловік може перестати пити. Наприклад, вона його може чимось налякати – і він перестане. Або вона може стати ще кращою – і це на нього вплине.

– А насправді це на нього не вплине. Бо залежність від алкоголю – це внутрішній процес зі своїми закономірностями, – зауважує пан Пришляк. – Наприклад, один чоловік може три місяці не пити, реалізовувати себе у роботі, а потім підходить момент, коли він мусить зірватися. То є спосіб скидання напруги. І якщо іншого немає, то чоловік рано чи пізно буде зриватися. Тому й існують різні способи терапії, які дозволяють розтягнути ці ремісії на довший час (тимчасове ослаблення або навіть повне зникнення проявів хвороби).

Жінка-мама

Буває й таке, що жінка мимоволі сама провокує чоловікові зриви до випивки.

– Вона може не зізнаватися собі в цьому, але їй спокійніше, коли чоловік запиває. Адже тоді він повністю їй підвладний, дуже від неї залежний, ним можна маніпулювати, – пояснює психотерапевт. – У такому стані вона чоловікові дуже потрібна, бо доглядає його як мама. До того ж, такого беззахисного чоловіка дружина не боїться. Коли ж він тверезий, то стає непрогнозований. І якщо жінка недостатньо впевнена у собі, має дещо занижену самооцінку, то боїться, що коли чоловік буде тверезий, він помічатиме її недоліки і може цікавитись іншими жінками.

“Ти мусиш обирати…”

Часто жінки ставлять питання категорично: “Або я, або горілка!”. Але цього робити не варто, бо насправді чоловік може любити і цінувати свою жінку, але водночас він узалежнений від алкоголю і не може без нього обійтися.

– Тому змушувати чоловіка вибирати – або сім’я, або алкоголь – трохи неправильно, бо такий вибір часто є нереальним, – підкреслює лікар. – Зазвичай чоловік намагається зберегти і те, й інше, але йому це не завжди вдається. Коли ж він стає узалежненим від алкоголю на всіх рівнях – біохімічному, психологічному та інших, то цей потяг стає сильнішим за стосунки, за сімейні та моральні цінності. Але потрібно розуміти, що узалежнений чоловік дуже часто чинить нерозумно і аморально не тому, що він по суті своїй нерозумний чи аморальний, а тому, що потяг до алкоголю – дуже сильний. На рівні інстинктивному, на рівні голоду, спраги чи сексуального потягу.

Тиск викликає протидію

Зазвичай жінки ведуть себе дуже емоційно, і це природно. Але шантажувати чоловіка побутовими речами: перестати готувати йому їжу, прати його речі чи відмовляти в сексі – це все способи тиску. Жінка робить так із розпачу, це в ній говорить образа, пояснює пан Пришляк. І такі дії дружини викликають ще більшу протидію в чоловіка, починаються взаємні образи, остаточно руйнуються добрі стосунки.

А ще часто жінка наполягає: “Я заведу тебе лікуватися”.

– Я часто бачу таких жінок. Вони заходять до мене в кабінет, чоловік при цьому залишається у коридорі, а вони зі мною хочуть вирішити, як його лікувати, – розповідає лікар. – Вони мають ілюзію, що можуть домовитися з лікарем і щось зробити для чоловіка практично без його участі. Я в таких випадках кажу, що з того нічого не вийде.

Коли сам чоловік усунений від вирішення його проблеми, коли за нього вирішують мама, жінка чи родичі, то лікар не допоможе. Алкоголіка треба поставити перед фактом – що це саме його проблема. І доки він не включить свій власний ресурс для її вирішення – доти нічого неможливо зробити.

– Нагадую, всі розрекламовані засоби “лікування алкоголізму без відома хворого” – це абсолютна дурня, – наголошує Іван Пришляк. – Бо робити з людиною щось без її відома – це маніпуляція, яка нічого не дасть. Не можна змінити когось насильно. Хоча вплив громадськості чи міліції, звісно, потрібен, якщо від дебошів алкоголіка страждає сім’я. Але це не той спосіб, який людині насправді допоможе. Аж доки чоловік не включить свою критику і не побачить себе збоку, не відчує свою провину. Тільки це може спонукати його змінитися.

Розібратися разом

Коли жінка заявляє: “Ми тебе вилікуємо”, це б’є по самоповазі чоловіка. Для того, щоб він сам захотів піти лікуватися, потрібно шукати інші шляхи.

– Якщо ви вже з цією людиною зійшлися, якщо вас щось з’єднало, значить, був період, коли цей чоловік був для вас рідним, – нагадує у таких випадках лікар. – У вас є сім’я, спільні діти, спільне минуле, спільні спогади. До них треба апелювати – там ресурс, який може дати вихід із цієї ситуації. Треба, у певному розумінні, регресувати в минуле. Постаратися знову побачити у чоловікові ту особистість, яка вас колись привабила.

Треба актуалізувати в чоловікові ті його добрі сторони, в яких він сильний. І при цьому пам’ятати, що він має багато опорів всередині, які намагаються зберегти його статус узалежненого.

– В одних це може бути агресія, коли вони кажуть: “Пив, п’ю і пити буду, не чіпайте мене!”, інші хитрують, приховують свою проблему, – продовжує пан Пришляк. – Опорів завжди є багато, навіть у того, який щиро б’є себе в груди, що справді хоче лікуватися. Але та його частина, що залежна від алкоголю, цьому противиться, намагається зберегти свою залежність. І цій частині неважливо, що все навколо нього розвалюється. Але жінка має апелювати до здорової частини чоловіка і дати йому відчути: “Ти дуже багато для нас значиш, ми з дітьми тебе дуже любимо. Ми дуже від тебе залежні, але дуже страждаємо від того, що ти п’єш. Давай спробуємо разом із цим розібратися”. І аж тоді йти до лікаря-спеціаліста. Але це завжди мусить йти через добро. Однак якщо чоловік вже настільки поруйнований алкоголем, що подальші стосунки справді будувати немає на чому, тоді не залишається нічого іншого, окрім як розлучитися.

Тато – взірець чоловіка

Серед цінностей, які можуть стати чоловікові замінником алкоголю, – любов до дружини та дітей. Залежні від алкоголю повинні знати, що їхні діти постійно зазнають психологічної травми, їхня психіка розщеплена. Бо, з одного боку, дитина ідентифікує себе з татом чи з мамою, пишається ними, любить їх, намагається бути подібною на них. А з другого боку – переживає сором і страх.

– Дитина не може зрозуміти, чому добрий татко, коли вип’є, стає агресивним, чому мама кричить, чому батьки б’ються, – пояснює Іван Пришляк. – Дитина не має орієнтирів, якою їй треба бути і якими мають бути стосунки в сім’ї.

Для хлопчиків із таких сімей зразком чоловіка стає тато, який випиває. І в певному віці хлопчик дуже часто починає наслідувати цей зразок – у ньому заклалося, що чоловік має пити, бо тата він постійно таким бачив. У дівчаток – по-іншому. За статистикою, до 80% дівчат, у яких батько був залежним від алкоголю, вибирають собі в супутники життя чоловіка-алкоголіка.

– Адже батько теж для них є взірцем чоловіка, і коли дівчина знайомиться з хлопцем, який має схильність до алкоголю, то це не означає, що їй буде подобатись, що він п’яний. Але мимоволі, підсвідомо вона обирає саме його – з такою ж великою ілюзією, яку мала і її мама – що вона його попросить, полюбить, і він кине пити.

Хвороба долається

А загалом з алкоголізмом треба навчитися жити, вважає Іван Пришляк.

– Майже не буває такого, щоб алкоголік після лікування став таким, “як колись”, – щоб міг випити 50 грамів і зупинитися, – зауважує лікар. – Але можна добитися ремісій – періодів, коли чоловік не п’є роками і його не тягне випити. Ремісії бувають дуже стійкі і тривалі. Чоловік може себе переключити на якесь інше захоплення, наприклад, зайняти себе роботою чи хобі. Але треба пам’ятати, що будь-яка хронічна хвороба вимагає до себе постійної уваги. Так само і з хронічним алкоголізмом.

(“20 хвилин”, 22.12.2008 р.)

Іван Васильович професію не змінює

admin — Fri, 30 Nov 2018 10:54:32 +0000

Фрагменти розмови кореспондента “Вільного життя” з директором ТОВ “Астра МІА” Іваном Пришляком

– Чи справді алкоголь зло?

– Я думаю, що не більше і не менше, ніж гостре лезо, електрика чи вогонь. Все це вимагає розумного і обережного користування.

Історія алкоголю, зокрема вина, невіддільна від історії людства. Вино, як і хліб, оточене багатою символікою. Але наша санітарна пропаганда була і залишається нещирою. Вона звикла говорити однозначно: алкоголь – це отрута. Однак це не так. Бо жодна з отрут не перетворюється в організмі людини до кінцевих продуктів розпаду – вуглекислоти і води, даючи при цьому для організму значну енергію. А для розщеплення алкоголю в людському організмі є спеціальна система ферментів.

Алкоголь легко знімає напруження, вводить людину в приємний стан легкого збудження. Тому вживання невеликої кількості алкоголю, особливо слабоалкогольних напоїв – виноградного вина, пива, не є шкідливим. Існує навіть лікування вином – енотерапія.

Культурній людині притаманна і культура вживання спиртного. А от при алкоголізмі людина втрачає можливість нормального вживання спиртного.

– Кому треба бути особливо обережним з алкоголем?

– Алкоголізм швидко формується у людей, близькі родичі яких страждали цією недугою. А також у тих, хто мав струси мозку або хворобу Боткіна, у підлітків та жінок.

Лікування алкоголізму у нас комплексне. Триває воно два тижні. Застосовуємо медикаментозні і немедикаментозні методи. У нас лікуються люди з усіх областей України і навіть з інших країн. Якщо пацієнт здалека, частково призначаємо лікування додому.

Лікуємо хворих анонімно, не записуючи прізвищ та адрес. Хоча часто люди чомусь розуміють анонімне лікування як лікування без відома хворого. Але це вже чаклунство, а не лікування. Ми ж чаклунства не практикуємо, як не лікуємо за фотографією чи білизною.

Зараз є багато спекуляцій на довірі людей. Ви можете зустріти рекламу, у якій йдеться про лікування від алкоголізму заочно – застосовуючи такі засоби як антабус, тетурам, наркодел, ацідумс, чай “Петрович”, копитняк. Часто подібне самолікування дає важкі ускладнення.

– Зараз дуже популярне “кодування”. Що це?

– Метод Довженка або метод емоційно-стресового кодування є одним із важливих ефективних методів швидкої психотерапії алкоголізму. За його допомогою можна повністю подолати потяг до спиртного і таким чином легко дотримуватися тверезості. Але для того також необхідне особисте бажання пацієнта. Я вже давно практикую цей метод – після того, як навчався в незабутнього Олександра Романовича Довженка.

Серед наших пацієнтів є багато таких, хто вже 10-15 років не вживає спиртного. Але хронічний алкоголізм дуже підступна хвороба. Тому деякі пацієнти потребують частіших зустрічей із наркологом, інших підходів до лікування.

– Що ще лікують у вашій спецамбулаторії?

– Зараз багато людей скаржаться на “нерви”, “депресії”, “подразливість”. Останнім часом дуже мало стало класичних неврозів, які легко виліковувались би відпочинком і бромом із валер’янкою. Почастішали тривалі психосоматичні стани на межі між психотичними і невротичними проявами. Вони супроводжуються сильним страхом, панікою, серцебиттям, пригніченим настроєм.

Лікарі визначають різні діагнози, всі аналізи нормальні, а людина практично непрацездатна. Боїться сама вийти з дому, заглиблюється у свою хворобу, їздить від одного цілителя до іншого…

З’явилося також багато пацієнтів з “емігрантськими” неврозами, “заробленими” то в Канаді, то в Італії чи Іспанії. Не кожна нервова система витримує на чужині. Не витримують і діти, що залишилися без материнської ласки чи батьківської турботи.

У лікуванні порушень нервової системи дуже важливо кваліфіковано оцінити рівень і особливість невротичних змін – від цього залежить ефективність лікування. Кваліфікований спеціаліст добирає із багатьох медикаментів найбільш доцільний. В амбулаторії використовуємо різні психоневрологічні методи: гіпноз, навіювання наяву та інші.

Ще один напрямок нашої діяльності – це лікування різних больових проявів. Один із них пов’язаний із захворюванням хребта. Зазвичай це остеохондроз. Хрящові диски, що виконують роль амортизаторів, втрачають свою пружність та еластичність. Вони тріскаються, осідають, стають твердими і крихкими – це і є остеохондроз. При рухах хребці починають подразнювати нервові корінці, м’язи напружуються – ось вам і радикуліт. Ось і болі в попереку, в ногах, у грудях, у голові.

На болі в спині скаржиться все більше пацієнтів. На різних етапах хвороби вони лікуються у невропатологів, терапевтів, ортопедів і ревматологів, у мануальних терапевтів та фізіотерапевтів. Але при “семи няньках” ефективність лікування дуже низька. У всьому світі для лікування таких пацієнтів організовують альгологічні (больові) центри – де всі методи і підходи об’єднують в одному місці.

У нашій амбулаторії маємо значний досвід застосування при остеохондрозах голкорефлексотерапії, лазеротерапії, мікрохвильової резонансної терапії, вакуумного масажу, електропунктури, психотерапії, медикаментозної терапії. Об’єднавши все це, ми отримали дуже ефективну методику для допомоги людям, що страждають від наслідків остеохондрозу.

(Володимир Сушкевич, “Вільне життя”, 4.05.2000 р.)

Перший крок до тверезості роблять через сором

admin — Fri, 30 Nov 2018 10:51:48 +0000

“Виховання” дітей за допомогою паска чи розмову між подружжям за посередництва кулаків у нас вважають мало не нормою. Шукати розраду у сторонніх в подібних випадках часто вважають принизливим. Спрацьовують стереотипи: “Б’є – значить любить” або “Не треба виносити сміття з хати”.

За деякими оцінками, близько половини українців потерпали від асильства в сім’ї. Третина зазнавала насильства у дитинстві. Кривдять у сім’ї фактично кожну другу жінку. Статистика є, але вона – неповна, адже часто випадки жорстокості просто замовчують.

У більше ніж половині випадків насилля в сім’ї стається через зловживання алкоголем. Дуже часто саме спиртне приглушує гальмівну дію кори головного мозку, пояснює лікар психіатр-нарколог Іван Пришляк. Людина наче перестає себе контролювати.

– У стані сп’яніння людина втрачає ту внутрішню цензуру, котру зазвичай здійснює її суперего, – розповідає пан Пришляк. – Тоді назовні й виривається агресія. Вже довели – якщо в країні зростає обсяг продажів алкогольних напоїв, пропорційно зростає й число злочинів. Це стається саме через зростання агресивності, що призводить до насильства. У тому числі і в сім’ї.

Навіть незначна доза алкоголю в окремих людей може викликати стан патологічного сп’яніння. Нарколог переконався, що жорстокі кримінальні злочини іноді спричиняє навіть зовсім незначна доза випитого.

– У криміналістиці трапляються казуси, – пригадує пан Пришляк. – Так, колись в одному з районів п’яний вбивця, жорстоко позбавивши життя чоловіка, заснув поруч із тілом своєї жертви.

Саме агресія в стані сп’яніння є однією з ознак того, що у людини розвивається така хвороба, як алкоголізм.

– Загалом алкоголь відносять до транквілізаторів, тобто заспокійливих речовин, – пояснює лікар. – Однак якщо в людини вже формується захворювання на алкоголізм, то функціонування її психіки змінюється. І заспокійливий ефект від алкоголю перетворюється на агресивний. Людина різко змінюється в характері. Тверезою вона – добра і спокійна, а випивши, стає неконтрольованою.

Серед інших ознак алкоголізму – втрата кількісного контролю: коли людина, випивши, не може зупинитися. А також – провали в пам’яті. Тож, як додає лікар, дуже часто буває, що чоловік у стані сп’яніння, давши волю своїй злості, згодом про це й не пам’ятає.

– І така агресія зазвичай спрямована на найближчих людей, – зауважує нарколог. – Часом – на “друзів” по чарці. Але часто вони можуть дати відсіч агресору. А от жінка й діти легко стають жертвами. Починаються важкі сімейні сцени. Як правило – на очах у дітей, котрі згодом до зрілого віку в найменших деталях пам’ятають, як важко вони росли.

Жінки, котрі вже знають, що їхні чоловіки, випивши, мають схильність до агресії, намагаються адаптуватися і принаймні не провокувати чоловіка на жорстокість. Всі справи та розмови переносять на пізніше. Або звертаються по допомогу до тих, хто може протистояти домашньому агресору – родичів-чоловіків чи правоохоронців. Або шукають тимчасового прихистку поза рідним домом.

– Утім, якщо думати про майбутнє, – наголошує пан Пришляк, – і вирішувати проблему стратегічно, то алкоголіка потрібно лікувати. Його не можна змусити пити менше. Єдиний вихід – перестати пити зовсім. Для цього буде потрібна допомога фахівців і мобілізація духовних і моральних сил усієї сім’ї. Головне – аби сам алкоголік свідомо обрав шлях до тверезості. Допомогти йому є багато способів.

До речі, саме випадки агресії й насилля в сім’ї, як зауважує лікар, часто й спонукають до звертання по допомогу до нарколога. Почуття провини і сорому завжди супроводжують алкоголізм. Саме вони часто й змушують хворого робити перший крок до тверезості.

(“RIA плюс”, 31.03.2010 р.)