частина 1, частина 2
Наприкінці 80-х збіркою новел про жінок дебютували одночасно троє цікавих режисерів, що продовжили свій творчий шлях уже в новому десятиріччі та нових суспільних реаліях: Олена Касавіна, Людмила Ткачикова та Сергій Кушнеров
(Увага! Дорослий вміст!)
В цьому фільмі, в якому відчувається вплив монті-пайтонівського стилю Террі Ґілліама, режисер Володимир Гончаров дуже гострими образами передає відчуття кінця цілої доби неправди
Перший повнометражний анімафільм незалежної України, що увібрав у себе стилістичні досягнення козацької серії Володимира Дахна
Перший український мальований фільм на єврейську тему, а відтак і тему національних меншин загалом. Режисерка — Олена Касавіна.
Цей ляльковий фільм Валентина Костилєва створила за мотивами малярства Тараса Шевченка
Режисерка Людмила Ткачикова створила декілька мультиків за казками письменника Юрія Винничука. Ось один з них
Один з недавніх мальованих фільмів Людмили Ткачикової також за казкою, яку написав Юрій Винничук
Цей авторський фільм режисерки Ірини Смірнової виконаний в незвичній техніці анімації фарбами на склі
Це перший власний великий проект студії «Борисфен», першої української комерційної анімастудії, одного з найбільших виробників анімації в світі у 90-х
Серед власних проектів студії «Борисфен» було декілька фільмів для дорослих. Ось один з таких фільмів. Режисер — Олег Коваленко
(Увага! Дорослий вміст!)
Перша авторська робота Олександра Бубнова, яку він робив на тому ж самому «Борисфені»
У 90-х почали з’являтися студії не лише в Києві. Ось повнометражний фільм від «Одеської студії мультиплікації»
Олег Педан чи не єдиний в нашій анімації, хто, уже в новому тисячолітті, продовжує створювати лялькові фільми
На початку 2000-х Степан Коваль своєю перемогою на Берлінале з пластиліновим фільмом про трамвай довів, що наша анімація пережила кризу 90-х і готова рухатися далі
В новому тисячолітті продовжує створювати фільми і метр нашої анімації Євген Сивокінь. Ця стрічка 2002 року створена в «сипкій» техніці з використанням вугільного порошку та солі
Ще одна робота Євгеня Сивоконя 2000-х також була в «сипкій» техніці із застосуванням манної крупи
Серед нового покоління творців українських анімаційних фільмів багато учнів Євгеня Сивоконя, ось як режисер цього фільму Олександр Шмигун
Серіал учня Євгена Сивоконя Степана Коваля про різні куточки нашої країни був чи не єдиною нагодою випускникам режисерської майстерні Євгена Яковича дебютувати в професії
Анатолій Лавренішин, ще один талановитий учень Євгена Сивоконя, у стрічці «Крамниця співочих пташок» сполучив 3D-анімацію з новітньою технологією захоплення руху
До окупації на Донеччині була своя успішна анімаційна студія «Тунґуру» під керівництвом невтомного Володимира Ликова, яка, зокрема, створила цілий серіал про футбол по-українськи
Вже по переїзді до Києва Володимир Ликов заснував громадську ініціативу зі створення не просто мультсеріалу, але цілого міжмедійного проекту для дітей Пригоди Тельфів
Також, поза столицею вже довгий час працює львівська студія АРТ-Відео, що переважно робить пізнавальну анімацію для дітей
У Львові, також, створюється і популярний в англомовній частині інтернету мережевий серіал «Дейв та Ейва» (Dave and Ava) з популярними пісеньками для найменших
Окремим явищем в нашій анімації виступає дитяча Студія анімації “Червоний собака”, на базі якої утворилася професійна група, що знімає цілком дорослі фільми
В царині анімації для телебачення послідовно працює телеканал ПЛЮСПЛЮС, розвиваючи окремий бренд в рамках дитячого серіалу «Казка з татом»
Останнім в нашій ювілейній ретроспективі буде перший український повнометражний 3D-фільм, що вийшов на екрани минулого року
]]>частина 1, частина 3
З середини 60-х на київській студії починають дебютувати молоді режисери. Однією з перших свій фільм за казкою Алана А. Мілна зняла Алла Грачова, майстриня дитячого мультику
Перша серія серіалу про козаків була знята в мінімалістичному «заґребському» стилі. Готуючися до зйомок, Володимир Дахно та його знімальна група читали заборонених істориків та вивчали твори заборонених художників, таких, як Георгій Нарбут та Іван Падалка
У наступних серіях козаки Володимира Дахна стали виглядати більш «по-діснеївськи»
Свій перший самостійний фільм Євген Сивокінь зняв за оповіданням Карела Чапека
Перший український анімаційний довгий метр, що так і не вийшов на екрани через заборону цензури, Давид Черкаський знімав за п’єсою Маяковського
Стрічка Давида Черкаського «Чарівник Ох» свого часу стала справжнім проривом в жанрі фольклорної казки
Цю по-англійські парадоксальну казку, режисерка Алла Грачова та художник Роман Адамович вирішили виконати в стилі європейської книжкової графіки
Ще один серіал нашої анімації був про пригоди кумедного Парасольки. Цікаво, що ця серія була знята за мотивами «Мисливських усмішок» Остапа Вишні
«Людина і слово» Євгена Сивоконя є одним з найкращих фільмів нашої анімації
До мультику про пригоди малюка Гіпопо Володимир Гончаров вставив елементи мюзиклу
Другий фільм Валентини Костилєвої є одним з найкращих в нашій ляльковій анімації
Так само, як і в «Легенді про полум’яне серце», в цій стрічці режисерка Гурвич та художник Уманський передають експресію дії переважно нерухомими постатями персонажів
Кітч та пістрявість зображення в цій стрічці режисер Давид Черкаський та художник Ніколай Кошкін використовують як сатиричний засіб
Найсправжнісінький «андерґраундовий» серіал (дві серії в різних техніках) в 70-х зняли аніматори київської студії. Молодим Олександрові Татарському та Ігорю Ковальову, які знімали фільм на саморобному станку(!), допомагали такі відомі студійці, як Черкаський та Сивокінь
«Неофіційну» анімацію в Україні в 70-х робили не лише Татарський з Ковальовим. Наприклад, перший «3D» (стерео)-мультик зняли студенти харківського Політеху
Харківські студенти на чолі з Євгеном Мамутом та художницею Іриною Борисовою постійно експериментували. Для цього фільму вони винайшли «батик-ефект», коли фарба розпливається по шовку поки її в реальному часі знімає камера
В 70-х гумор характеризував українську анімацію в цілому, не лише київську, але й фільми харківських політехників
Першу українську комп’ютерну анімацію в тому ж харківському Політесі розробив Євген Мамут, майбутній володар «Оскара» за спецефекти для голівудських фільмів
Поки в Україні Євген Мамут робив першу українську комп’ютерну анімацію, в Канаді українець Нестор Буртник разом з Марцелем Вайном (на відео) винайшли технологію анімації за ключовими кадрами, за яку у 1997 році отримали «Оскара», бо вона проклала шлях до цілої сучасної комп’ютерної анімації!
Ось перші (в світі!) комп’ютерні фільми, які анімували Буртник з Вайном. (Увага! Дорослий вміст) «Metadata», «Hunger»
А от першим українцем, хто отримав «Оскара» як режисер анімаційного фільму, був Євген Федоренко з Канади. Ось з цим фільмом він переміг в номінації найкращої анімаційної короткометражки 1980 року.
А це ще один фільм пана Євгена «Village of Idiots»
Продовжуючи тему діаспори. Унікальну річ в тих самих 70-х зробив Теодор Кузьмів з Америки, який, за повідомленнями в періодиці, сам з родиною створив декілька українських графічних фільмів! На жаль, ми поки ще не маємо точної інформації щодо цього, але пошуки тривають
У цьому фільмі режисер Давид Черкаський не лише зумів вставити «Бітлів», а ще й використав відео справжнього моря замість намальованого (прийом, який він незабаром застосує у «Врунгелі» для економії часу)
«Пригоди капітана Врунгеля» режисера Давида Черкаського — один з перших українських анімаційних серіалів, в якому, на противагу «Козакам» та «Парасольці», всі серії об’єднує один сюжет
«Казка про чудесного лікаря» — це один з найкращих фільмів Леоніда Зарубіна, засновника жанру лялькової анімації в Україні
А перший український ляльковий серіал зробила режисерка Валентина Костилєва
У цій стрічці режисера Цезаря Оршанського застосовано цікавий прийом сполучення натурних зйомок із анімацією
Цікаво, що у цьому фільмі Цезаря Оршанського використана музика українця з походження Ігоря Стравінського, який свого часу написав однойменний балет з використанням волинського фольклору
Ще однією співпрацею Цезаря Оршанського з художником Едуардом Киричем був чудовий зразок площинної анімації за мотивами народної казки
Дуже актуальна філософська притча від Євгена Сивоконя
Незвичний підхід до роботи з фольклором у фільмі Володимира Гончарова за мотивами чумацьких пісень
Володимир Дахно створив не лише серіал про козаків. Ось одна з його інших робіт
Пригоди Керролівської Аліси надзвичайно важко перекладати, а перед командою режисера Єфрема Пружанського стояла ще складніша задача перекласти їх мовою анімації
Ще один фільм за Керролом зняла режисерка Єлєна Барінова, одна з перших нової хвилі режисерів на київській студії у 80-х
У 80-х також дебютував Олександр Вікен, режисер чи не найпопулярнішого мультику про Петрика, що містить епізоди, що виконані у трудомісткій техніці тотальної анімації
У 80-х продовжує працювати і корифей нашої анімації Ірина Гурвич. В цьому фільмі вона експериментує з народним орнаментом, який тут є не лише тлом, але й активним учасником розгортання сюжету. Фільм також подає цікавий приклад сполучення фольклору з епізодом радянської пропаганди
Ще одна робота Ірини Гурвич за народною піснею виконана в техніці лялькової анімації, адже режисерка намагалася не обмежуватися лише мальованими фільмами
Фільм режисера Євгена Сивоконя зроблено в популярній у 80-х техніці тотальної анімації, що дуже добре сполучається з джазовими композиціями Вадима Храпачова
Ще один фільм Олександра Вікена у техніці тотальної анімації, яку він раніше так успішно використав у мультику про Петрика
Повнометражний фільм режисера Давида Черкаського та художника Радни Сахалтуєва за романом Стівенсона став настільки популярним, що його, навіть, продали для показу в США
У фільмі за повістю Миколи Гоголя режисер Михайло Титов, один з тих, хто дебютував у 80-х, думу виконує дисидент, кобзар Микола Литвин
]]>частина 2, частина 3
1926 року В’ячеслав Левандовський переможно вийшов з кабінету директора Одеської кінофабрики. Справжня Людина Відродження (адже на дворі був наш Ренесанс, «наші двадцяті»), що зналася на музиці, балеті, театрі, живописі, графіці, геніальний винахідник, що міг з дерева зробити собі кінокамеру, домігся створення першої в Україні мультимайстерні!
А 90 років тому вийшов перший український анімаційний фільм «Солом’яний бичок» філігранної роботи Левандовського.
Вихід фільму «Українізація» припав на згортання однойменної політики, за що й був «покладений на полицю». А дарма, адже він містив епізоди експериментальної абстрактної анімації
Режисер — В’ячеслав Левандовський. 1927 рік.
Ще одним фільмом 1927 року був «10», перша українська документальна анімація.
Автори — Макаров, Дев’ятін, Левандовський, Дубинський.
«Казка про білку-хазяєчку та мишку-лиходієчку» 1928 року вражала глядача тією ілюзією руху, якої досяг режисер Левандовський за допомогою лише плоских розшарнірених маріонеток
«Політогляд» 1930 року знімали вже учні Левандовського, використовуючи вдруковування натурних зйомок в анімацію, апарат для чого ще раніше побудував їх вчитель
Першим українським звуковим анімаційним фільмом мав стати «Тук-Тук на полюванні», який Левандовський не закінчив, бо мав виїхати з України через загрозу репресій, залишаючи реалізовувати цю ідею своїм учням
Як і Лесь Курбас в той самий час, Левандовський мусив виїхати з України до Москви, де він знайшов прихисток на студії іншого українця, Олександра Птушка, у якого він знімав лялькові фільми. Український майстер став віртуозом і в цій техніці також, що доводить його анімація для фільму «Оптичні перекладки»
На прикладі цього раритетного відео ми можемо побачити якими були перші українські анімаційні фільми, що знімалися в техніці площинної маріонетки
Перших анімаційних фільмів небагато, але анімацію також використовували в рекламі та у кінофільмах. Ось, як у цьому
Техніку площинних маріонеток замінила «діснеївська» пофазова анімація, але лише щоб повернутися пізніше, як в цьому експериментальному фільмі
Сьогодні площинна маріонетка отримала нове життя завдяки комп’ютерним технологіям, що ми можемо побачити в цьому кліпі
Фільм «Тук-Тук та його товариш Жук» 1935 року зняли учні Левандовського, Семен Гуєцький та Євген Горбач
Найбільшим здобутком 30-х був епічний мальований фільм «Чарівний перстень», самостійна режисерська робота Семена Гуєцького. На жаль, ми не можемо побачити як він виглядав, але ми маємо опис Бориса Крижанівського:
«Це дійсно було дуже красиво зроблено. З великим смаком, без сентиментальності та надмірної стилізації. У фільмі розчищалися підходи саме до створення національних за формою мальованих кінокартин, що сягають своїм корінням у народну творчість. Але фільм «Чарівний перстень» було несправедливо оголошено проявом «українського буржуазного націоналізму» і покладено на полицю. Режисер-художник мусив піти зі студії.»
Як і всі перші режисери нашої анімації, Семен Гуєцький був професійним художником, учнем Бойчука та Кричевського
В своїй самостійній роботі «Жук у зоопарку» 1936 року Євген Горбач зробив головним персонажем песика Жука з мультику про Тук-Тука
Першим українським кольоровим анімаційним фільмом мала стати «Лісова угода» Євгена Горбача та Іполита Лазарчука, який проте зберігся лише у чорно-білому варіанті. Він став однією з останніх передвоєнних мальованих стрічок, оскільки політична ситуація була напружена і цех художньої мультиплікації невдовзі ліквідували. Це сталося після того, як дві анімаційні картини тих років було заборонено як такі, що не відповідають політичній лінії радянської держави.
Як художник Євген Горбач вчився у Федора Кричевського, а в юні роки розвинути свій талант йому допоміг шкільний вчитель малювання, батько іншого режисера анімації, Іполита Лазарчука. На зображенні картина Євгена Горбача «Склодуви»
Непересічні художники були не лише серед режисерів 1930-х. Наприклад аніматор Сергій Конончук, що працював над анімафільмами «Тук-Тук і його товариш Жук» (1935) та «Зарозуміле курча» (1936), був неперевершеним графіком. Зі спогадів З. Маршак:
«Дуже талановиті митці, які прийшли в мультцех із художнього інституту та технікуму, завжди прагнули створити мультиплікати яскраві й оригінальні. С. Конончук чи не єдиний із всієї плеяди на ті 30-і роки був цілком сформованим, високої культури графіком, зі своїм індивідуальним стилем.»
В той час, як розвиток художньої анімації в Україні призупинився у 30-х, український анімаційний талант проявився в діаспорі. Так, однією з найбільших зірок студії Діснея у 30-40х був Володимир «Білл» Титла, син українських емігрантів. Українське йому було близьким, адже він був вихованцем «Пласту», за спогадами дружини міг годинами слухати українську народну музику, і, навіть, побував у селі своїх батьків на Тернопільщині під час навчальної поїздки Європою. Ось підбірка персонажів, які створив Титла
Ще одним визначним аніматором зі студії Діснея був українець Амвросій «Амбі» Паливода, що працював там в той самий час, що і Титла. В його доробку сцени з таких відомих діснеївських фільмів, як «Білосніжка та сім гномів», «Спляча красуня», «Сто і один далматинець». Українська тема досить сильно проглядається в його художній творчості. Закінчивши Клівлендський інститут мистецтв на початку 1930-х він отримав стипендію на річну мандрівку до Європи, половину якої він провів розмальовуючи церкву в родинному селі свого батька в Галичині. Що важливо, під час Великої депресії клівлендська діаспора підтримувала його різними художніми замовленнями і, навіть, забезпечила його власною малярнею.
В Україні у повоєнні роки анімаційна традиція не перервалася завдяки технічній анімації, в якій працювали майстри, що прийшли в професію у 1930-х. От як режисерка Ірина Гурвич в цьому освітньому фільмі 1955 року
Іполит Лазарчук, єдиний з передвоєнних режисерів, хто залишився в цій професії, розпочав відродження анімації в Україні мультиком про Перця, з однойменного журналу, що знімався на ініціайованому ним 1959 року об’єднанні художньої анімації при студії «Київнаукфільм»
Комедійний мальований фільм «Мишко + Машка» Іполит Лазарчук ставив разом з молодим художником-постановником Євгеном Сивоконем
Цей фільм, в якому Іполит Лазарчук допомагав молодому режисеру Цезарю Оршанському, виконано в стилі косівської інкрустації. Це також перша робота художника-постановника Едуарда Кирича, який спеціально для цього фільму досліджував роботи Олени Кульчицької. Стрічку не хотіли випускати на екрани, тавруючи її як націоналістичну
Ніна Василенко була однією з тих, хто працював в анімації до війни, але режисеркою вона стала лише в 60-х. Цей мультик був одним з її експериментів з національним стилем. Як музика, так і зображення фільму відсилають до таких мистецьких експериментів 20-30-х років, як новаторські обробки народних пісень Левка Ревуцького та звірі Марії Примаченко.
Ніна Василенко передусім відома як режисер епічного жанру, першим фільмом в якому стала легенда про богатиря Микиту Кожум’яку. Цікаво що у цьому фільмі компанія сліпих гуслярів дуже нагадує старців-кобзарів, а наприкінці дівчата співають мелодію, що дуже схожна на нашу народну пісню «Пливе човен, води повен». Прикметним є також і те, що в плані зображення фільм творчо наслідує стилістику стародавніх київських фресок та народного малюнку.
Наступним, після легенди про Кожум’яку, епічним твором Ніни Василенко стала дума про Марусю Богуславку. Дуже цікаво, що у сценах в Туреччині зображення виконане в стилі персидської мініатюри, на противагу традиційному народному малюнку сцен в Україні.
Працюючи в епічному жанрі, Ніна Василенко не могла не екранізувати шедевр української давньої літератури «Слово о полку Ігоревім», що його, за словами Марка Роберта Стеха, має вдумливо прочитати кожен освічений українець. В цьому фільмі продовжується експеримент з різними українськими художніми стилями, зокрема художник-постановник Едуард Кирич у ньому використав давньоруську книжкову мініатюру, фрески, ікони.
Це фільм режисерки Ірини Гурвич, яка також була в українській анімації ще з 30-х. Саме вона була художнім керівником київської студії під час її найбільшого розквіту
В «Легенді про полум’яне серце» режисерки Ірини Гурвич (художники Генріх Уманський та Радна Сахалтуєв) експресія дії досягається при майже статичному кадрі зображення
У фільмі «Журавлик» Ірина Гурвич та художник Генріх Уманський використали рідко вживану техніку силуетної анімації
У казці «Кит і Кіт» Ірина Гурвич та художник Юрій Скирда незвично використали площу кадру, розділивши її навпіл
В одному із своїх найоригінальніших фільмів Ірина Гурвич запропонувала творчій групі не робити «під народне», а самим робити народне мистецтво
]]>Однією з перших стрічок Валентини Костилєвої та, на думку Олени Шупик, однією з найкращих в нашій ляльковій анімації, була «Ниточка та кошеня».
Чи не найулюбленіший мультик з дитинства — як бегемот Топ з котом Тутті ходили на гору. Мрійливий та чаруючий. І це також робота Валентини Костилєвої. А ще це наш перший ляльковий серіал! П’ять серій — це, звичайно, не численні пригоди польського Клаповушка, але це впізнавані персонажі зі своєю передісторією та розвитком подій.
Коротеньку ретроспективу Валентини Костилєвої пропоную закінчити екранізацією поеми Шевченка, де окремо цікавим є зображальний ряд, що створений за мотивами графіки поета-художника. Художниця-постановниця фільму — Оксана Карпус, а сценаристка — Наталя Гузеєва.
Список всіх анімаційних стрічок Валентини Костилєвої, що доступні в мережі
]]>Першим фільмом режисерки та другим фільмом новоствореного анімаційного об’єднання на студії Київнаукфільм була «Веснянка».
Першим етапом в режисерській творчості Ніни Василенко були анімаційні фільми для дітей. Одним з помітних успіхів в цьому жанрі став фільм про веселих художників. До речі, малюнок тут спрощений, зроблений «під дитячий». Може, це перша спроба відходу від усталеного диснеївського стилю? ;)
Ніна Василенко передусім відома як режисер епічного жанру, першим фільмом в якому стала легенда про богатиря Микиту Кожум’яку. Складається враження, що вона працювала саме над українським епосом, адже вона ставила фільми за творами руського періоду, що стосувалися наших земель, та безпосередньо за українською думою.
Цікаво що у фільмі про Кожум’яку компанія сліпих гуслярів дуже нагадує старців-кобзарів, а наприкінці дівчата співають мелодію, що дуже схожа на нашу народну пісню «Пливе човен, води повен». Прикметним є також і те, що в плані зображення фільм творчо наслідує стилістику стародавніх київських фресок та народного малюнку.
Наступним, після легенди про Кожум’яку, епічним твором Ніни Василенко стала дума про Марусю Богуславку. Дуже цікаво, що у сценах в Туреччині зображення виконане в стилі персидської мініатюри, на противагу традиційному народному малюнку сцен в Україні.
Ще одним експериментом Ніни Василенко з національним стилем були «Музичні картинки», мультик, що вчить діточок як можна собі уявляти музику. Як музика, так і зображення фільму відсилають до мистецьких експериментів 20-30-х років. Адже музична основа — це п’єси за мотивами циклу «Сонечко», новаторської обробки народних пісень Левка Ревуцького 1925 року. А в зображенні мультику легко впізнається «Чорний звір» Марії Примаченко 1936 року.
До речі, дуже цікаво було б відгадати твори яких ще народних майстрів використовуються в мультику.
Ще одним анімафільмом Ніни Василенко для дітей був «Некмітливий горобець» за мотивами казки Лесі Українки «Біда навчить». Цікаво, що мораль первотвору та фільму різні. Якщо в мультику крук повчає горобця, що розуму його навчить праця, то в казці розум до горобчика приходить, коли він усвідомлює — «годі сваритися!» Після того, як він перестає битися з іншими горобцями, вони готові прийняти його до гурту і вже тоді від них він вчиться як треба господарювати. Як на мене, така кінцівка набагато більше пасує Лесі Українці, бо нагадує громадівські ідеї її дядька, Михайла Драгоманова, і ніби є поясненням для діток того, що жити краще гуртуючись, а не сварячись.
Завершуємо ретроспективу екранізацією епічного твору, шедевру давньої української літератури, що його, за словами Марка Роберта Стеха, має вдумливо прочитати кожен освічений українець. Як і у попередніх фільмах Ніни Костянтинівни, в «Слові о полку Ігоревім» продовжується експеримент з різними українськими художніми стилями, зокрема художник-постановник Едуард Кирич у цьому фільмі використав давньоруську книжкову мініатюру, фрески, ікони.
Список всіх анімаційних стрічок Ніни Василенко, що доступні в мережі
]]>Ретроспективу робіт художника починаємо з визначного експерименту з фольклором, стрічки режисерки Ірини Гурвич, яку ще в 70-х відзначили на фестивалях в Заґребі та Нью-Йорку.
Ще одна співпраця Генріха Уманського з режисеркою Іриною Гурвич та ще один приклад його особливого стилю — стрічка «Вересовий мед».
Мабуть, найпопулярнішим персонажем Генріха Уманського є Капітошка. До речі, художник хотів зробити його прозорим і з відблиском, проте в тій техніці, в якій робили мультик, це виявилося неможливим.
Ще однією добре впізнаваною роботою Генріха Уманського є дилогія Керрола про Алісу режисера Єфрема Пружанського. Над нею він працював разом з Іриною Смирновою, яка малювала персонажів. Генріх Морицович же здебільшого робив весь антураж.
Після анімаційного фільму про Алісу пропоную переглянути інтерв’ю про його створення з Генріхом Уманським та Олексієм Пружанським.
Генріх Уманський також працював і в легендарному «Борисфені». Ось одна із стрічок цієї студії режисера Олександра Вікена, в якій Генріх Морицович був художником-постановником разом з Сергієм Кушнеровим та Едуардом Киричем.
Однією з найновіших робіт Генріха Уманського в анімації є фільм режисерки Ірини Смирнової 2013 року, над яким Генріх Морицович працював як художник-живописець разом з Оленою Павленко.
Список всіх анімаційних стрічок Генріха Уманського, що доступні в мережі
]]>Ляльковий фільм для старшої аудиторії «Казка про чудесного лікаря» — один з найкращих творів режисера.
Цікаво, що Леонід Зарубін також знімав лялькові фільми лише для дорослих. Ось, як «Людину в футлярі» за Чеховим.
Список всіх анімаційних стрічок Леоніда Зарубіна, що доступні в мережі
]]>Цьогорічний ювілей композитора є хорошою нагодою зробити таку собі ретроспективу його робіт в анімації.
Атональна музика краще підходить для анімації, в якій відбуваються швидкі зміни дії, аніж тональна з її тяжінням до центру ладу, що має обов’язково розв’язуватися. Проводячи ретроспективу робіт аванґардного композитора Леоніда Грабовського в анімації, цікаво було б подивитися на використання аванґардних музичних прийомів в анімафільмах загалом.
Ще до війни учні Арнольда Шонберґа, автора додекафонії, писали музику для анімації. Ось як, наприклад, Ганс Айcлер («Опус» III, 1925; «Піт Ролеум та його родичі», 1939). А Скотт Бредлі, композитор, що писав супровід майже для всіх ранніх серій Тома і Джеррі, використав принципи додекафонії, коли зіткнувся з проблемою як оригінально озвучити чудернацький біг мишеняти з маскою собаки на голові в мультику «Напускаючи собаку» (Puttin’ on the Dog, 1944) та несподіваний рух кошика, що його залишили на ґанку мешкання Джеррі, у мультику «Знайда» (The Milky Waif, 1946). Цікаво було б визначити чи використовував Леонід Грабовський повноцінну атональну, ба навіть конкретну музику в оформленні анімафільмів.
Відомо, що на київнаукфільмівських аніматорів свого часу справила вплив Заґребська школа анімації. Аванґардні хорватські анімафільми часто мали аванґардну, експериментальну (зокрема «конкретну») музику в озвученні. Цікаво наскільки цей вплив відбився на музичному вирішенні тих анімафільмів, над якими працював Леонід Грабовський. (До речі, Леонід Олександрович чи не першим використав «конкретну музику» в нашому кіно у стрічці Юрія Іллєнка «Криниця для спраглих».)
Наступний анімафільм — останній в нашій міні-ретроспективі робіт видатного композитора в анімації. В його «анімаційному» доробку є ще анімафільми, відео до яких знайти у мережі не вдалося. Це дві анімаційні стрічки «Від дзвінка до дзвінка» (1971) та «Дріб» (1973), до яких він писав музику (за дивним збігом, обидва режисерував Євген Сивокінь), та «Жовтневий марш» (1978), в якому він виступав як звукорежисер (в стрічці використано музику Шостаковича, який був важливою постаттю в житті композитора).
Дуже рекомендую повноцінну ретроспективу творів цього композитора, що проходила останнім часом на сторінці Очима культури. Так само, як і цей відео-сюжет із однойменної передачі.
]]>
Минулої п’ятниці в УНІАН відбулася прес-конференція з нагоди відродження вітчизняної анімації. Проводили її продюсер Едуард Ахрамович, легендарні режисери Давид Черкаський («Пригоди капітана Врунгеля», «Острів скарбів») та Олександр Вікен («Як Петрик П’яточкін слоників рахував», «Богданчик і барабан»), директор студії 3D-анімації Петро Семенченко, та син режисера Єфрема Пружанського («Аліса в країні чудес», «Три Паньки») Олексій, який керує школою анімації при «Укранімафільмі». В залі був присутній художник-постановник серіалу про козаків та інших чудових мультфільмів Едуард Кирич, якому наступного дня (2 червня) виповнилося 70 років! (Навіть в свої поважні роки він продовжує працювати над створенням нових анімаційних стрічок.)
Першим проектом на відродження заплановано продовження серіалу про трьох запорожців Тура, Ока та Грая. Режисером і сценаристом пригод козаків у 21 сторіччі буде Олександр Вікен. Адже він є живим продовжувачем традицій київської школи анімації та зможе зробити мультфільм на належному художньому рівні. Окрім цього, Олександр Володимирович розповів, що встиг попрацювати мультиплікатором майже над всіма серіями козацького циклу (окрім перерв на власні режисерські роботи). В такій популярній нині серії про футбол він був автором епізоду про матч з французькими мушкетерами. (Мабуть особливо старанно та весело працювали над цим мультфільмом художники-мультиплікатори київської студії, які так любили всі разом побігати з м’ячем в перервах між створенням своїх чудових стрічок.) Також Олександр свого часу встиг потоваришувати з режисером мультфільму Володимиром Дахном та познайомитись з його художнім стилем. Вдвох вони, навіть, написали сценарій нової серії — Володимир Авксентійович завжди мріяв продовжувати зйомки улюбленого всіма мультфільму.
Першу серію оновленого серіалу обіцяють показати широкому загалові вже у грудні цього року, якщо не буде проблем з фінансуванням з боку держави. Всього має бути випущено 12 серій по 10 хвилин кожна, сценарії до яких писатимуть різні сценарні групи (конкурс на їх створення триває до 12 серпня). Що стосується музичного супроводу мультфільму (як пам’ятаєте, козаки не мали діалогів), то режисер волів би запросити когось з таких талановитих композиторів, як Мирослав Скорик або Ігор Поклад, які писали музику до оригінальних серій.
Другим відроджуватимуть мультфільм про капітана Врунгеля. Як Давид Черкаський вже згадував у своїх нещодавніх інтерв’ю, його планується зробити у форматі 3D. На відміну від багатьох старих майстрів, Давида Яновича, який завжди полюбляв експериментувати, дуже цікавлять сучасні тривимірні технології. Якщо пам’ятаєте, в мультфільмі море було незвичайним. Воно не було намальованим, але «живим» — знятим на кінокамеру. Такий цікавий хід був обумовлений насамперед міркуваннями економії часу та зусиль, адже якщо зазвичай на виготовлення 10 хвилин анімації давалося 8 місяців, то «Пригоди капітана Врунгеля» робилися по три десятихвилинні частини на рік. Звичайно, що в 3D створити повноцінне море буде набагато простіше. Також режисер запевнив присутніх, що у новому фільмі буде збережено особливий художній стиль оригінальної стрічки, що вже підтвердили перші спроби зробити об’ємну модель головного персонажа.
Давид Янович згадав, як ще приблизно 1974 року Центральне телебачення запропонувало київському мультиплікаційному об’єднанню зробити перший радянський телевізійний мультсеріал за сюжетом повісті Андрєя Нєкрасова. Режисер був одразу готовий братися за роботу, оскільки ще з дитинства вподобав книжку пригод веселого капітана з ілюстраціями Константіна Ротова (він також згадав і про складну долю художника, який був репресований у сорокових роках минулого століття). Та й на той час в об’єднанні був готовий ґрунт для подібних проектів — зокрема над фільмом працювали досвідчені художники Радна Сахалтуєв та Ніна Гузь. Результат їх роботи перевершив будь-які сподівання — газети того періоду писали, що коли мультфільм демонстрували по телебаченню, весь Союз знеструмлювався. Тепер же популярний серіал має стати повнометражним фільмом, який створюватимуть на студії «Панама Ґран Прі» під авторським наглядом (за висловом Едуарда Ахрамовича) Давида Черкаського. Завершити стрічку планують 2014 року.
Ще одним проектом, який було представлено під час прес-конференції, був перший український 3D-серіал «Пригоди Компаса і Будильника» анімаційної студії «Фокус». Директор студії Петро Семенченко розповів, як саме він, металург за освітою, почав займатись анімацією. Свого часу він писав дитячі книжки і в певний момент відчув потребу у створенні якісного освітнього мультфільму для дітей. Тоді ж у Маріуполі знайшлися люди, які взялися до роботи над ним. На даний час вони створили 26 серій пригод двох друзів по 12 хвилин кожна. Студія «Фокус» разом з Едуардом Ахрамовичем збираються просувати вже готовий серіал на телебаченні.
Інший доповідач, Олексій Пружанський говорив не про проект нового анімаційного фільму, а про дуже важливу ідею національного анімаційного об’єднання. Він зауважив, що наразі в Україні немає організації яка б допомагала зберігати традиції української анімації та представляла б аніматорів перед потенційними інвесторами. Ще малим він приходив до батька на київську студію пограти у футбол і там ставав свідком розвитку вітчизняної школи анімації. За його словами, бути справжнім аніматором — це рідкісний талант. Батько Олексія Єфрем Пружанський навчав сина, що для того, щоб бути хорошим аніматором, потрібно три речі: вміти легко та швидко малювати, мати почуття гумору та акторські здібності. Зараз в нашій країні майже немає освітніх закладів які б допомагали тим, хто має такий талант, його добре розвинути. Зокрема для збереження та примножування досвіду та традицій школи вітчизняної анімації і потрібне таке професійне об’єднання. На жаль, не було озвучено конкретних планів його створення, але, будемо сподіватись, ця ідея буде втілена в життя.
Наостанок Едуард Ахрамович зауважив, що всі нові проекти в оригіналі робитимуться українською мовою, а також готуватимуться дубляжі російською та англійською, адже продюсери зацікавлені у просуванні цих фільмів закордоном. (Дещо збентежила заява про озвучення серіалу про козаків російською та суржиком в тексті офіційного прес-релізу, але, будемо сподіватись, що творці мультфільму не стануть використовувати ганебний «суржиковий» образ українців у новому серіалі.) Передусім продюсери розраховують на розповсюдження своєї продукції на телебаченні і закликали присутніх представників телеканалів цьому сприяти.
Отже, залишається лише чекати на справдження цих амбітних планів. Українська анімація варта того, щоб її відродили ;)
Репортаж та фотографії з прес-конференції на сайті УНІАН.
]]>
Як і було анонсовано раніше, 19-го листопада в кінотеатрі «Жовтень» відбулися перші зустрічі анімаційного кіно-клубу «Світ Аніма». Як розповів присутнім Євген Сивокінь, що проводив професійну програму, ідея ця не нова. Років зо 25 тому в Києві вже проходив так званий мульт-лекторій, що був покликаний задовольнити зацікавленість анімацією в суспільстві, що тоді стрімко зростала. Євген Якович відмітив, що така зацікавленість періодично то з’являється, то зникає, і що зараз, нібито, вона знову набирає обертів. Але, на жаль, кількість відвідувачів вечірньої програми була набагато менша ніж кількість діток та їх батьків, які прийшли вранці і аж ніяк не може бути показовою. Скоріше за все це просто було результатом замалого поширення інформації про клуб. Отже будемо сподіватися, що на наступні «дорослі» програми прийде вже більше відвідувачів.
А приходити є заради чого! Адже тут у вас є можливість зустрітись зі справжніми майстрами анімації (такими як Євген Сивокінь чи Олена Касавіна) та особисто поставити всі свої «пекучі» питання, що стосуються процесу створення мультиків.
Цього разу Євген Якович розпочав свою бесіду з присутніми з розповіді про відмінність авторської та комерційної анімації. Несподіваною була думка про те, що якщо авторські мультфільми це завжди мистецтво, то комерційні (тобто прибуткові) теж іноді бувають виявом високого мистецтва. От як фільми Чарлі Чапліна, чи мультфільми «Жив був пес» (у творця якого, Едуарда Назарова, доречі, сьогодні ювілей) або «Yellow Submarine». Цікаво було почути про те, як Анатолій Лавренішин робив свою дипломну роботу «Next», вимкнувши всі телефони та усамітнившись у себе вдома на кілька місяців, або про те, як на початку 90-х, коли не було жодного фінансування, Євген Якович зі своїми студентами їздив робити ту саму комерційну анімацію на польських студіях.
Взагалі в цей вечір програма складалася з демонстрації фільмів «Компромікс» та «Засипле сніг дороги». Присутнім пан Євген розповів як він працював над ними та показав невелику відео-нарізку процесу створення останнього. Зі зйомками цих фільмів пов’язано кілька кумедних історій. Обидві ці стрічки робилися в непростій (адже на день виходило зняти не більше 5 секунд) «сипкій» техніці.
Для створення «Компроміксу», історії про боротьбу чорного та білого, було використано багато солі та вугільного порошку. Оскільки вугільний порошок, окрім аніматорів, дуже часто в аптеках купують люди, які полюбляють випити (бо він абсорбує алкоголь), аптекарі величезними очима дивилися на режисера, який купував кілька кілограм такого порошку :)
А от «Засипле сніг дороги» робився із застосуванням манної крупи, що дуже подобалося мухам, які весь час влітку перешкоджали зйомкам. Доречі, якщо підсмажувати манну крупу, то вона темнішає, набуває золотавого кольору. Цю особливість Євген Якович використав для створення різних відтінків в своєму фільмі.
Одного разу під час зйомок «Засипле сніг дороги», які проходили в павільйоні «Укранімафільму», до Євгена Яковича зайшов знайомий оператор і попросив трохи познімати. Згодом пан Євген зробив нарізку з відео, яке було зняте в той день, і ми мали змогу побачити весь процес на власні очі. Великий старий мультстанок з цілою системою скляних підставок, зосереджений вираз обличчя майстра, що повністю занурений в ту сцену, яку викладає пензликом на склі, та маленький песик з фільму, що завмер посеред «манного» снігу.
В той вечір відвідувачі клубу почули ще чимало цікавого про метрів анімації, різні техніки та особистий творчий шлях режисера. Наступну зустріч, яка відбудеться 17 грудня, організатори обіцяли провести у формі практичного заняття. Олена Касавіна буде вчити як знімати піксиляцію – отже буде весело :)
]]>